@@11@@
Гомеопатия
Одесские крупинки или globuli по-одесски.

Украинский гомеопатический ежегодник: Выдающиеся личности украинской истории (Иван Митрофанович Луценко – доктор медицины, гомеопат, государственный деятель)

~~~ 22-24.XI.18 - ICE-18 - МЕЖДУНАРОДНЫЕ КЁТЕНСКИЕ ЧТЕНИЯ (КЁТЕН, ГЕРМАНИЯ) ~~~ 04.XII.18 – ЕЖЕМЕСЯЧНОЕ ЗАСЕДАНИЕ НМГООО (ОДЕССА, УКРАИНА) ~~~ 06-07.XII.18 – IX МЕЖДУНАРОДНАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ «ГОМЕОПАТИЯ В ЛЕЧЕБНОЙ ПРАКТИКЕ" (ВАЛЕНСИЯ, ИСПАНИЯ) ~~~ 18-19.I.19 – МЕЖДУНАРОДНАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ CEDH (НИЦЦА, ФРАНЦИЯ) ~~~ 18-20.I.19 – МЕГА-СЕМИНАР «ABC HOMEOPATHY»: Ф. МАСТЕР, Р. ШАНКАРАН, С. САРКАР (ИНДИЯ) ~~~ 25-26.I.19 – 29-Я МЕЖДУНАРОДНАЯ ГОМЕОПАТИЧЕСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ (МОСКВА, РФ) ~~~ 27-28.IV.19 – МЕЖДУНАРОДНАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ WCHS (ВАНКУВЕР, КАНАДА) ~~~ 30.V-01.VI.19 – МЕЖДУНАРОДНЫЙ КОНГРЕСС «ГОМЕОПАТИЯ И МОРЕ» (ШТРАЛЬЗУНД, ГЕРМАНИЯ) ~~~ 25-28.IX.19 – 74-Й КОНГРЕСС LMHI (СОРРЕНТО, ИТАЛИЯ) ~~~

Поиск:
Гомеопатия - это... Карта сайта Написать письмо врачам Написать письмо в аптеку Правила записи на консультации врачей
Публикации по гомеопатии Периодические профессиональные издания
Международные новости Семинары, конференции, форумы Одесские Гомеопатические Конгрессы
И снова о фаршированной рыбе Объявления для гомеопатов События, даты, поздравления и комментарии Книги и журналы для гомеопатов Новые издания по гомеопатии
Одесское гомеопатическое общество Анкеты консультантов и лекторов Общества
Одесская гомеопатическая аптека История аптеки Номенклатура динамизированных средств Монокомпонентные средства Многокомпонентные динамизированные средства Изготовление гомеопатических лекарств
История гомеопатии в регионе Materia medica Гомеопатия для чайников Вопрос - ответ Дружественные сайты

ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ІВАН МИТРОФАНОВИЧ
ЛУЦЕНКО – ДОКТОР МЕДИЦИНИ, ГОМЕОПАТ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ)


Г.Д. Зленко, О.П. Мощич
ОДНБ ім. М. Горького, Київська медична академія післядипломної освіти ім П.Л. Шупика
Україна, м. Одеса&м. Київ


Outstanding Personalities of the Ukrainian history (Ivan Mitrofanovich Lutsenko - Doctor of medicine, a homeopath, state figure). G.D. Zlenko, O.P. Moshchych (Ukraine)

ЛУЦЕНКО ІВАН МИТРОФАНОВИЧ (1863-1919)
Жив в Одесі по вул. Херсонській 52. Голова Товариства ганеманистів. Працював в гомеопатичній клініці. Переклав російською з англійської керівництво Фаррингтона «Гомеопатична клінічна фармакологія». У 1904 році Є.Я. Дюков передав йому журнал «Вісник гомеопатичної медицини», який випускав з 1900 року. Журнал в Одесі став виходити нерегулярно, з причин складнощів з типографією (Японська війна). Доповіді на 1-му Всеросійському з'їзді лікарів-гомеопатів: «Високий розподілок гомеопатичних ліків» та "Про офіційну гомеопатичну фармакопію". Статті: «Психічна енергія і проблема читання думок», «Геморой та його лікування», лекції по інфекційним захворюванням.

Найближчим помічником організатора одеської «Просвіти» Михайла Комарова, його правою рукою став доктор медицини Іван Митрофанович Луценко. Саме йому перше зібрання товариства, що відбулося на початку січня 1906 року, довірило очолити виділ – так називали тоді правління.
Якщо ім'я Комарова – хай і не без певної ідеологічної перестороги – занесена до українських довідкових посібників радянського періоду, то Луценка годі шукати в них. І на те, як побачимо далі, в компартійних енциклопедистів була вагома причина. Але перше погортаємо видану в діаспорі «Енциклопедію українознавства» – і знайдемо в ній статтю про Івана Митрофановича аж на триста друкарських знаків, або на вісім рядків. З неї довідаємося, що Луценко, проживши п’ятдесят п’ять років, загинув у вирі боротьби за українську державність влітку 1919 року. Що ж увібрало це, загалом коротке, життя людини вельми неспокійної вдачі, людини, відданої Україні до самозречення?

Народився Луценко, як установлено, на Полтавщині, в селі Кейбалівка Пирятинського повіту (тепер – району) 23 лютого (7 березня – за н.с.) 1863 року. До Одеси він перебрався, очевидно, після захисту в петербурзькій Військово-медичній академії докторської дисертації, яка 1893 р. вийшла окремою книжкою і збереглася на одній із полиць Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького. Мешкав Іван Митрофанович на вулиці Херсонській (нині – Пастера), у п'ятдесят другому будинку. Тут, до речі, провадилася уся організаційна робота, пов'язана зі створенням одеської «Просвіти». І саме на фасаді згаданого будинку, за ініціативою автора цих рядків, підтриманою Світовою федерацією українських лікарських товариств, встановлено на честь Луценка меморіальну таблицю.

Луценко Іван Митрофанович – лікар, громадський, політичний і військовий діяч. Під час Першої світової війни - полковник медичної служби російської армії. У 1917 р. – член Центральної Ради та Українського Генерального військового комітету. Лідер Української народної партії (Української партії соціалістів-самостійників). Організатор і голова Одеської української військової ради, Одеського українського військового коша, член Одеського повітового громадського комітету. У жовтні 1917 р. на З'їзді Вільного Козацтва обраний генеральним хорунжим (...отаманом усього Вільного козацтва було обрано П.Скоропадського, генеральним писарем – В.Кочубея, наказним отаманом – І. Полтавця-Остряницю, генеральним обозним - Тонковида, генеральним суддею – М. Левицького, генеральними хорунжими – І. Луценка, С. Гризла і Шаповала, генеральними осавулами - Шомовського, Шендрика і Кіщанського; організаційним осередком козацтва було визначено Білу Церкву). Під час антигетьманського повстання – голова цивільного управління Таврійської області, за Директорії – командир військового загону.

Медичного інституту тієї пори в Одесі не було. Про відкриття медичного факультету у Новоросійському університеті, поруч з будинком, де мешкав Луценко, тільки починали вести мову. Іван Митрофанович обладнав удома кабінет і став вільнопрактикуючим лікарем, що кохався у нетрадиційних методах боротьби з людськими недугами. Невдовзі він став членом Товариства одеських лікарів; як видно з повідомлень «Южнорусской медицинской газеты», часто виступав на його засіданнях з доповідями та повідомленнями, що подеколи викликали гостру полеміку. Численні статті Івана Митрофановича з актуальних проблем медичної науки впродовж 1895-1897 років друкувалися у петербурзьких виданнях, насамперед – у журналі «Лікар-гомеопат».
Луценко був палким прихильником гомеопатії, народження якої пов'язане з діяльністю на межі ХVIII-XIX століть приват-доцента Лейпцігського університету Самуїла Ганемана. І хоч довелося переборювати важкий супротив тих, хто вбачав у запропонованій Ганеманом терапії і плід дурисвітства, все ж вдалося затвердити 12 січня 1898 року статут Одеського товариства послідовників гомеопатії, і Луценко став його секретарем та скарбником. А через п'ять років розпочалося видання переведеного з Харкова до Одеси щомісячника «Вісник гомеопатичної медицини», редагування якого взяв на себе Іван Митрофанович. Товариство відкрило на вулиці Херсонській свою лікарню, а на вулиці Степовій амбулаторію, де хворих щотижня приймав доктор Луценко – і робив це безкоштовно.

І.М. Луценко зажив серед одеситів таку популярність, що коли 1905 р. провадилися вибори до першої в історії міста Ради робітничих депутатів, його попросили дати згоду увійти до неї. Він став депутатом від Української демократичної партії, на першому пленумі Ради, що відбувся 28 листопада, виголосив привітання, сподіваючись на плідну роботу. Як відомо, царська влада задушила спроби народного правління у сповиточку. Свою непогамовну енергію Луценко переніс у «Просвіту».

Він був переконаний, що товариство має об'єднати довкола себе найширші верстви трудящих – і з цією метою влаштував два мітинги, на які зібралися тисячі людей, страшенно налякавши градоначальника й поліцмейстера. 8 січня 1906 р., якраз напередодні першого зібрання «Просвіти», в місті з'явився перший номер виданої Луценком першою в Одесі української газети «Народна справа». В ній говорилося, що газета обстоюватиме інтереси селянства і робітництва, боротиметься за рівні права для усіх пригноблених народів Російської імперії, за їхнє національно-культурне й політичне життя, надто ж за права українського народу. Провідною своєю зорею «Народня справа» проголошувала «будь-який поступ українського народу поруч з братніми та іншими народами на шляху до справжньої волі, братерської єдності і рівності – без хлопа і пана». Тож хоч Луценко мав дозвіл на випуск газети, примірники, що надішли в продаж, були сконфісковані, а подальше видання заборонене.

Над Іваном Митрофановичем завис таємний нагляд. Стежили за його дружиною, за дочкою Настею, яка була бібліотекарем «Просвіти». Скориставшись тим, що Настя переховувала в бібліотеці нелегальну літературу, поліція влаштувала обшук на квартирі Луценка. Виявили зброю, програмні документи українських революційних партій, різні відозви. Запроторити господаря до в'язниці не вдалося, позаяк ще діяв його депутатський статус, але від громадської роботи було відсторонено. Навіть через два роки Іванові Митрофановичу не вдалося поїхати на XIV археологічний з'їзд, що зібрався у Чернігові, а одна з петербурзьких газет буквально обплювала його.

Розшукуючи матеріали про життя і діяльність Луценка, помічаєш його «присутність» у біографіях видатних діячів української культури. Він був близько знайомий з Іваном Нечуєм-Левицьким, про що нагадують декілька листів письменника (1904-1906). Коли 1909 р. до Одеси приїхав Іван Франко, його друзі залучили Луценка до обстеження стану здоров'я письменника та належних консультацій. Іван Митрофанович, вочевидь, ще з 1890-х років знався з Михайлом Коцюбинським, який вітав Луценка в листах до одеського літератора і також «просвітянина» Івана Липи, а на весні 1910 р., прямуючи на Капрі, зупинився на квартирі Івана Митрофановича та відвідав його дачу на Хаджибейському лимані. Збереглася телеграма Луценка з висловленням родині Коцюбинського глибокого співчуття у зв'язку з кончиною письменника. На ту пору, коли відійшов Коцюбинський, Іван Луценко повернувся до громадської діяльності – став головою ради старшин товариства «Українська хата».

Разом з письменниками Миколою Вороним та Іваном Липою Луценко заснував видавничу «Одеську літературну спілку». Товариство взяло участь у випуску альманахів «З-над хмар і з долин» (1903) та «Багаття» (1905). Підтвердження цього факту нещодавно виявив відомий бібліофіл Тарас Максим'юк. Мені вдалося розшукати оповістки, які засвідчують участь Луценка в розповсюдженні альманаху «З-над хмар і з долин».
Навесні 1917 року виникає Українська партія соціалістів-самостійників. Луценка обирають товаришем, тобто заступником, голови партії. Тоді ж, як зазначено в «Історії українського війська», «основано в Одесі під проводом військового лікаря І.Луценка… Військову раду, яка 26 квітня дала почин створення в Одесі Українського Військового Коша». Іван Митрофанович входить до складу Центральної Ради. На першому Всеукраїнському військовому з'їзді він обирається членом Українського Генерального Військового Комітету, що перебрав провід над усім українським військовим рухом. Про це нагадує Володимир Винниченко у своїй мемуарній книзі «Відродження нації».

З книги В. Винниченко «Відродження нації» (Київ–Відень, 1920), част.1, С. 144: “У Києві тоді ж я познайомився з деяким лікарем Луценком. Полтавець виставляв мені його як одного з крупніших організаторів Козацтва на півдні України, в Одесі. В перший час він дійсно щось зробив. Так як людей у мене зовсім не було, я хотів поближче його пізнати й запросити його у Білу Церкву, де, доречи, в той же день в будинку Білоцерковської гімназії я відкривав з’зд представників від різних сотен.

Луценко показався мені ідеалістом, котрий хотів в наш час відродити старе козацтво и всю Україну перестроїти на казацький лад. Він був якимось фанатиком, полюблявшим усе українське, хоча це не завадило йому дослужитися в Росії, будучи військовим (лікарем), до чину надвірного порадника. В грошовому відношенні чесний, дуже честолюбний, бажаючий грати першу скрипку. На з’їзді е Луценко теж виступив с пропозицією дебатувати питання самостійності України… Персональний склад Генерального Комітету був такий: від У.Р. Ради – заступник голови Ц. Ради В. Винниченко, від фронту й тилу: військовий лікар І. Луценко, військовий урядовець С. Петлюра… ».
Цікавий документ вміщено в одеській газеті «Рідний курінь» за 18 жовтня 1917 року: «Наказ Одеської Української військової ради. 18 жовтня о 8 годині ранку судна Чорноморської флотилії Одеського рейду піднімають національний прапор в знак своєї належності до українського війська. Одеська військова рада наказує, аби всі українські військові частини Одеського гарнізону прибули на сей парад в 7 годин ранку на Платонівський мол. Кожна військова частина повинна вийти озброєною, при оркестрах…». Під цим документом підпис голови ради Луценка. Саме з його наказу в Одесі вперше замайорів жовто-блакитний стяг, як символ української державності. У розпал боротьби за цю державність полковий лікар Луценко виступає в трьох іпостасях: військового фахівця, що формує частини на захист перших національно-визвольних здобутків медика, який опікується здоров'ям людей, і публіциста, котрий пише то на громадсько-політичні, то на санітарно-гігієнічні теми. Ці статті розпорошені по шпальтах різних видань і ніколи не вивчалися, хоч заслуговують на те. З одеської газети «Боротьба» відомо, що влітку 1918 року. Іван Митрофанович брав участь в організації першої в Одесі української національної книгозбірні, до якої віддав частину власної бібліотеки.

Сучасник так описав зовнішність і вдачу Луценка: «…був він…сивий на вигляд років із 50-55… Всі його не тільки поважали і слухали, але й безмірно любили. А правду сказати, було за що. Цей сивий дідусь дуже тихої поваги був всюди. Ні одні сходини, ні одне засідання чи нарада не відбувалися без нього; і все він подавав різні резолюції, що їх ми, молоді завжди з радістю підпирали; ми, військові, завжди симпатизували з доктором Луценком; можливо, тому що він був вояк в уніформі, як і ми, а до того був рішучий і, як то кажуть, рубав зплеча. І коли починались якісь суперечки під час дебатів, то рішуче слово голови, що скидалося на наказ, кінчало справу».

…Є на сьогоднішній Хмельниччині невелика станція Антоніни. Тут улітку 1919 р., в одному з боїв за Українську Народну Республіку, впав Іван Митрофанович Луценко. На три чверті століття його ім'я було викреслено з історії України. Тепер воно повернулося до неї і знайшло гідне місце. Містечко Кузьмін, в бою біля котрого, згідно Скоропадському, загинув Луценко, знаходиться у Городоцькому районі, на річці Смотріхе, в 15 км від залізничної станції Вікторія (коло Шепетівки).

Выдающиеся личности украинской истории (Иван Митрофанович Луценко – доктор ме-дицины. гомеопат, государственный деятель). Г.Д.Зленко (Одесса, Украина)&А.П.Мощич (Киев, Украина)

1
 

Украинский гомеопатический ежегодник: Выдающиеся личности украинской истории (Иван Митрофанович Луценко – доктор медицины, гомеопат, государственный деятель)
Гомеопатические книги и книги по гомеопатии.



© 2003-2018



Рейтинг Mail.ru
Каталог@Mail.ru - каталог ресурсов интернет


Яндекс цитирования

Украина онлайн
УКРМЕД - Каталог Медичних Сайтiв в Українi Meddesk.ru - медицинская доска объявлений. Обмен ссылками.